#FEMALEFORWARDINTERNATIONAL
Важка боротьба за краще майбутнє України
Правозахисниця та голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук про необхідність проведення масштабних реформ в Україні та часто складні відносини між владою та суспільством
«На жаль, наш уряд та інші органи державної влади не дотримуються прав людини», – каже Олександра Матвійчук голосом, навченим простою мовою пояснювати складні теми. Вона є правозахисницею, яка опікується проблемами України та Євразійського регіону з акцентом на створення горизонтальних структур, які розширюють участь громадян у правозахисній діяльності. Важливість її роботи зростає щодня.
Матвійчук народилася у 1983 році, коли Україна ще входила до складу СРСР. Вона була безпосереднім свідком боротьби своєї країни, яка здобула незалежність наприкінці 1991 року. Наразі Україна продовжує працювати над розв’язанням серйозних проблем у питаннях встановлення здорової демократії, подолання бідності, протидії масовим заворушенням, проведення нагальних реформ та взаємодії в умовах особливо напружених відносин з Росією, яка анексувала Кримський півострів у 2014 році. Цій події передували масові протести проти колишнього президента України Віктора Януковича, який, як союзник Володимира Путіна, рік тому відмовився підписати Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, що ще більше посилило напруження на російськоукраїнському кордоні.
Хоча цей регіон дає небагато очевидних відповідей на те, як можна розв’язати численні загадки, такі люди, як Олександра, є частиною рішення. Як для неї все це починалося?
До Євромайдану
Матвійчук здобула юридичну освіту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. «Я не мала якихось конкретних планів, коли навчалася в школі. Хотіла бути театральним продюсером, але натомість вирішила вивчати право, щоб захищати права людини», – каже вона. Врешті-решт активістка в ній переважила. «Я завжди була дуже чутлива до несправедливості», — каже вона і пояснює це через призму свого минулого, яке є частиною часто бурхливої та травматичної історії України у складі СРСР.
Наразі Матвійчук очолює правозахисну організацію «Центр громадянських свобод» (ЦГС). Вона почала працювати в ЦГС у 2007 році, коли організація була створена для просування цінностей прав людини, демократії та солідарності.
«На той час, коли я почала працювати в ЦГС, я вже мала досвід роботи в молодіжних організаціях та в галузі господарського права. Це був спосіб поєднати та збалансувати все, чому я навчилася на той час». Наразі ЦГС займається внесенням пропозицій у законодавство з метою сприяння демократичним перетворенням у країні та посилення громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів та суду. Він також проводить навчальні заходи для молоді та реалізує програми, спрямовані за зміцнення міжнародної солідарності.
Захист осіб, які зазнають утисків
Чи сказала б вона, що її життя сьогодні розділене на до і після подій 2013-2014 років, коли масові протести Євромайдану досягли піку?
«Це був насправді один із найважливіших моментів в історії нашої країни з часів незалежності», – каже Матвійчук, але водночас зауважує, що вже опікувалася питаннями захисту правам людини та була громадською активісткою. Що змінилося, так це те, що Центр громадянських свобод став ще активніше надавати допомогу. «Наприклад, ми ніколи раніше не надавали юридичну підтримку безпосередньо особам, які її потребували. ЦГС мав швидко пристосовуватися до нових викликів та бути гнучкими, щоб запропонувати ефективні заходи у відповідь на події», – каже Олександра, яка також є ініціаторкою руху #SaveOlegSentsov, глобальної ініціативи зі звільнення незаконно ув’язнених в Росії та на окупованих територіях Криму та Донбасу. Вона також є координаторкою «Євромайдан SOS», ініціативи, започаткованої у 2013 році під час Євромайдану, щоб допомогти знайти зниклих безвісти протестувальників.
У 2016 році за виключний внесок у розвиток демократії та прав людини Олександра стала лауреаткою премії «Захисник демократії» від Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). У 2017 році вона стала першою жінкою, яка взяла участь у програмі Стенфордського університету США для нових лідерів України. Упродовж багатьох років Матвійчук писала звіти про насильство проти учасників мирних протестів, політичних в’язнів та про різні порушення прав людини в регіоні для різних органів Організації Об’єднаних Націй, таких як Рада Європи, Європейський Союз, ОБСЄ та Міжнародний кримінальний суд.
Одним з основних напрямків її роботи є оновлення Кримінального кодексу України − тема, яка викликала у неї особливий інтерес з 2013-2014 років. Під час Євромайдану та окупації Росією Криму та Донбасу вона задокументувала різного роду порушення, скоєні збройними силами проти сотень людей. Вони часто нагадують середньовічні тортури: викрадення, вбивства, побиття, зґвалтування та каліцтва. «Це викликає потрясіння. Люди постраждали».
Слідчі органи України та прокуратура не мають доступу до окупованих територій, однак вона вважає, що відповідні закони та підзаконні нормативно-правові акти не дають можливість розпочати будь-який судовий процес щодо міжнародних злочинів. «На противагу міжнародному, національне законодавство встановлює граничні терміни для проведення слідчих дій, а коли вони спливають, справа просто закривається. Це означає низьку результативність, оскільки важко зібрати докази. Злочинці, зокрема військові злочинці, залишаються безкарними».
У 2021 році Матвійчук була кандидаткою від України на посаду в Комітеті ООН проти катувань.
Прогрес (роз-)заблоковано
Матвійчук та її команда в Центрі громадянських свобод мали, м’яко кажучи, багато роботи під час пандемії. «Коли на початку 2020 року почалася пандемія, Україна також запровадила карантин. Ми були стурбовані тим, що права людини будуть порушуватися, щойно влада почне запроваджувати обмеження». Не було жодних гарантій, що вони будуть застосовуватися якнайкраще. «Відповідно до Конституції влада не може обмежувати свободу пересування чи інші права людини, у неї немає для цього законних підстав. Мають бути прийняті закони, які забезпечать законність процесу та дотримання прав людей», – додає вона.
Це означає, що багато обмежень порушують Конституцію і дають можливість владі діяти безконтрольно. «Ми почали спостерігати за діяльністю поліції, бо боялися, що люди опиняться перед труднощами». У багатьох випадках їхні побоювання справдилися. «Улітку 2020 року ми запропонували владі свої рекомендації щодо того, як впоратися з другою хвилею карантину, яка, на наш погляд, наближалася. Ці ідеї досі залишаються на папері».
Її також хвилюють питання гендерного та домашнього насильства, оскільки ті, хто жив в умовах насильства, продовжують жити зі своїми кривдниками під час карантину. «Пандемія COVID-19 «підливає олії у вогонь» старих проблем, і вони спалахують з новою силою».
Ще одна складність полягає в тому, що Україна ще не ратифікувала Стамбульську конвенцію про запобігання насильства стосовно жінок і домашнього насильства та боротьбу із цими явищами. В Україні, як і в деяких інших країнах Східної та Центральної Європи, таких як Польща, Угорщина та Болгарія, ця угода з прав людини викликала суперечки та підняла питання теорій змови. Деякі релігійні діячі та консервативні політики розглядають Конвенцію як загрозу традиційним цінностям та національній ідентичності, оскільки вважають, що вона нав’язує «ЛГБТ-ідеологію». Окрім того, що є люди, які поділяють таку думку, Олександра звертає увагу на глибші нюанси суспільної думки в регіоні. «Адже що таке традиційні цінності? Так багато речей, які ми сприймаємо як традиційні, насправді не так глибоко укорінені в минулому».
Уже понад пів року проєкт закону про міжнародні злочини залишається непідписаним чинним президентом Володимиром Зеленським, колишнім телеведучим і продюсером, який пішов у політику у 2018 році та переміг на президентських виборах у 2019 році, на яких набрав 73,2 відсотка голосів виборців у другому турі й переміг Петра Порошенка. Його позиція збиває Олександру з пантелику. «Його мовчання нічим не пояснюється. Журналісти також запитували, але відповіді не отримали. Розумієте, система в Україні вимагає повної лояльності до президента, саме він призначає генерального прокурора. Якщо він мовчить, вся система мовчить».
Упродовж останніх півтора року події в Білорусі, де протести проти президента Олександра Лукашенка, який довго перебуває при владі, призвели до заворушень та затримань, для активістів в Україні виглядають дивним déjà vu. «Звичайно, що у Білорусі події набагато масштабніші та серйозніші, вони тривали набагато довше, ніж в Україні, до того ж виїхати з країни було важче. Затримано набагато більше людей», – розповідає Олександра, яка разом зі своєю командою ініціювала мирні протести на підтримку руху. «Ми також стежимо за розвитком дуже жорстокої практики білоруської влади: коли батьки є активними учасниками протестів або коли вони потрапляють у в’язницю, їхніх дітей можуть відібрати та відправити до школи-інтернату».
Сунемо невидиму стелю?
Олександра Матвійчук вважає, що дискримінація жінок в Україні не така виразна, але все ж присутня, якщо ви знаєте, де шукати. «Багато жінок тут скажуть, що проявів дискримінації щодо них немає, але це тому, що упереджене ставлення починається лише тоді, коли ви досягаєте певного рівня. У своєму житті я відчула це трохи пізніше», – розповідає Олександра, яка зізнається, що стикалася з неприйнятними ситуаціями. «Є скляна стеля, яка обмежує розвиток».
Бути жінкою означає потрапляти в ситуації, коли люди у владі сприймають тебе недостатньо серйозно. Колишній міністр внутрішніх справ якось висловився щодо її гарної сукні. «Що ж, дякую за комплімент, але він не сказав би чоловікові, що у того гарний костюм, щоб уникнути відповіді на запитання», – додає вона.
Вона сподівається, що жінки отримають свою «революцію гідності», і що суспільство загалом наблизиться до європейських цінностей. «Маю надію, що рано чи пізно жінки в Україні не побачать скляну стелю у своєму професійному розвитку, яку я бачу зараз».
