#FEMALEFORWARDINTERNATIONAL
Жінка на дипломатичній передовій
Експертка з правових питань, яка прокладає дорогу для законодавства України у галузі прав людини
“Для мене не складно бути жінкою у своїй професії”, - каже Валерія Лутковська, відповідаючи на запитання, що таке бути жінкою, яка веде переговори про звільнення в’язнів з окупованого Криму або бореться за поліпшення умов тримання у закладах пенітенціарної системи України. “Для мене йдеться про права людини - не про порожні слова, але про стандарти у кожній сфері нашого життя. Всі знають, хто я, і що саме цю ідею я відстоюю. Отже, я б не сказала, що мені важко. Для жінок, які хочуть працювати у сфері прав людини, я маю сказати таке: якщо Ви хочете кар’єрного зростання, Ви повинні ізолюватися, одягнувши обладунки, які захищатимуть Вас. Ви повинні вперто йти до своєї цілі та не цікавитися тим, як люди сприймають Ваш одяг, нігті чи волосся: Ваша особиста ціль є важливішою за думку будь-якої особи.”
Слова Лутковської, без сумніву, є відображенням ідеалу, коли людина утверджує себе незалежно від своєї гендерної приналежності. Навмисне використання нею мови певним чином також відображає це твердження (Лутковська чудово володіє англійською мовою, яку, безумовно, вдосконалила під час своєї тривалої кар'єри дипломата); хоча Вікіпедія досі зазначає її посаду як “омбудсмен”, вона називає себе “омбудсперсон”. Її життя та кар’єра однозначно свідчать про те, що кліше та стереотипи у даному випадку не застосовуються. І вона чітко дає це зрозуміти в дипломатичному стилі - нав'язує правила нашої розмови без пояснень, твердо, але обережно.
Зіркова дипломатична кар’єра
Лутковська виховувала свою доньку, а мати їй допомагала, під час демократичних перетворень в Україні. Проте їй вдалося здобути два дипломи у вищих навчальних закладах: спочатку за спеціальністю філологія, а згодом – право. У 1999 році вона розпочала свою роботу, пов’язану з діяльністю Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Вона була Директоркою Національного бюро у справах дотримання Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод при Міністерстві юстиції України. Вона стверджує, що її інтерес до прав людини має довгу історію і що, перебуваючи на посадах в уряді, вона допомагала запобігати порушенням прав людини.
У той період в Україні не було спеціального законодавства, необхідного для забезпечення виконання рішень ЄСПЛ, що мало наслідком неможливість використання національними судами України норм європейського права в якості джерела права. Валерія Лутковська вирішила, що цю ситуацію потрібно змінити. Не зважаючи на труднощі, з часом ці дві системи вдалося успішно гармонізувати і сьогодні багато суддів розуміють та застосовують закони у відповідності до практики Європейського суду з прав людини.
У 2012 році пані Лутковська була обрана Уповноваженою з прав людини (Омбудсперсон) та обіймала цю посаду до 2018 року. Вона говорить про цей період як про шість найважливіших років як для її кар’єри, так і для прав людини в Україні. У 2013 році протестний рух Майдану охопив Україну після блокування проєвропейського законодавства через тиск з боку Росії. Менш ніж через рік Російська Федерація анексувала українську територію − Крим, викликавши міжнародний резонанс і розпаливши триваючу війну в цьому регіоні та на Донбасі. “Дуже важко бути людиною, яка контролює застосування конституційних законів в окупованих зонах”, − каже вона.
Права людини в часи війни
“Ця війна призвела до багатьох жертв: внутрішньо переміщених осіб, осіб, які були піддані катуванням або вбиті”, − каже пані Лутковська. Вона стверджує, що створення міжнародних стандартів роботи омбудсменів в умовах збройних конфліктів було одним з найважливіших завдань в її кар’єрі, як і має бути для будь-якого омбудсмена. Коли вона вступила на посаду, не існувало міжнародних договорів, які б врегульовували функції омбудсменів за таких умов, і рішення потрібно було приймати окремо у кожному конкретному випадку. Пані Лутковська працювала над створенням міжнародних стандартів та інструментів, які могли б використовуватися Всесвітнім альянсом національних інституцій з прав людини (ВАНІПЛ / GANHRI), організацією, яка допомагає інституціям з прав людини співпрацювати з Організацією Об’єднаних Націй. У 2018 році ВАНІПЛ заявив, що зробить стандарти, розроблені пані Лутковською, міжнародною нормою роботи омбудсменів.
Коли розпочався конфлікт щодо Криму, Україна втратила багато людей, які перебували у закладах її пенітенціарної системи, оскільки 30% пенітенціарних установ опинилися на територіях, які більше не контролювалися урядом України. Це означало, що понад 13 000 осіб залишилися поза межами контролю пенітенціарної системи України, − пояснює пані Лутковська. Вона розпочала переговори з владою непідконтрольних урядові територій з приводу переміщення цих осіб на підконтрольні території. Вона шкодує, що незначна кількість цих осіб була переміщена, хоча відчутна кількість – близько 20-ти осіб на місяць або загалом 300 осіб – вдалося перемістити завдяки її особистій участі. Пані Лутковська діяла як гарант у цьому процесі, як нейтральна сторона у відносинах між супротивниками, спілкуючись з владою як контрольованих урядом України територій, так і непідконтрольних. Це була дивна, невластива для Уповноваженого з прав людини роль. Вона також займалася документуванням системних проблем, пов’язаних з умовами тримання підозрюваних (обвинувачених) осіб під час розслідування їхніх справ, а також сприяла кращому розумінню суддівським корпусом належних процедур тримання під вартою в Україні.
Але для неї найбільш важливою справою під час діяльності на посаді Уповноваженого з прав людини стала справа, яку пані Лутковська називає “своєю чудовою дитиною” – Національний превентивний механізм попередження катувань. Вона поставила перед собою завдання створити цей механізм у травні 2012 року, лише через місяць після свого обрання на посаду. Цей механізм фактично відкрив раніше зачинені двері пенітенціарної системи та психіатричних лікарень, включаючи заклади для дітей та осіб похилого віку. Діяльність пані Лутковської щодо створення Національного превентивного механізму виявилася надзвичайно важливою під час протестного руху на Майдані, коли багато людей тримали у жахливих умовах, а пані Лутковська та її команда мали змогу потрапити до місць позбавлення волі та звернутися до парламенту з приводу умов тримання в них. Вона також працювала над удосконаленням інфраструктури місць позбавлення волі, по суті, сприявши закриттю слідчого ізолятора, який розташовувався у 300-річній будівлі у Львові. В іншому випадку вона втрутилася і подала звернення до Міністерства охорони здоров’я про покращення умов тримання злочинців у психіатричній лікарні.
На запитання про те, як їй вдається впоратися з такою важкою роботою, пані Лутковська бере паузу лише на мить перед тим, як відповісти: “Хоча всі питання, що стосуються прав людини, були для мене дійсно цікавими, я насправді зрозуміла права людини лише тоді, коли розпочала кар’єру урядової посадової особи. Працюючи з ЄСПЛ, я бачила, що Держава Україна має багато зобов’язань, які ніколи не були чітко сформульовані. Наприклад, держава повинна не лише утриматися від застосування катувань, але також активно розслідувати справи про їх застосування. Держава повинна не лише забороняти, але забезпечувати швидке розслідування незаконних дій, коли вони вчиняються.”
Зміни відбуваються завдяки особистостям
“Це також питання мого розуміння прав людини із зосередженням уваги на гідності”, продовжує вона. “Без розуміння моїх прав, як людини, неможливо зрозуміти що таке людська гідність. Лише особа, яка може захистити право на недоторканність приватного життя або освіту, або свободу вираження поглядів – лише вона здатна зрозуміти, що таке людська гідність.”
Для пані Лутковської важливо виховувати українське суспільство на цих ідеалах. Вона вважає, що Україна є дуже патерналістською державою. Наприклад, навіть якщо існує право звертатися до національних судів за захистом прав людини, люди вважають за краще писати Президенту, оскільки вони бачать у ньому гаранта своїх конституційних прав. Таке розуміння є спрощеним: “Пане Президенте, будь ласка, захистить моє право на освіту.” Але це так не працює − особа має звернутися до суду за захистом.
Коли вона була Уповноваженою з прав людини (омбудсвумен), то отримувала 20 000 листів на рік. І їй було дуже важко читати їх і відповідати, пояснюючи, що ці особи повинні, перш за все, боротися за свої права в суді, готувати свої справи і бути готовими захищати свої права. Люди сердилися, зазначає вона, казали, що вона не хоче їх захищати. “Але Ви повинні захищати себе”, − каже вона. Це надихнуло її на співпрацю з українським громадянським суспільством щодо освітніх ініціатив, які пояснюють процедури боротьби громадян за свої права людини.
Це жіночий світ
В якості Уповноваженої з прав людини (омбудсвумен) вона приєдналася до коаліції організацій громадянського суспільства, які просували ратифікацію Стамбульської конвенції. Багато жінок в Україні скаржаться на домашнє насильство, тому вона підняла цю проблему у парламенті, закликавши народних депутатів ратифікувати цю конвенцію та покращити ситуацію. Вона каже, що не лише жінки, але й чоловіки скаржаться на дискримінаційну практику, особливо після розлучень. Вона зазначає, що в її країні діє активна організація чоловіків, які хотіли б жити зі своїми дітьми. При цьому вона визнає, що, оскільки є жінкою, матір’ю та адвокатом, це ставить її в дивне становище, але вона розуміє та бачить цю проблему: коли суди вирішують, де буде проживати дитина, вони посилаються на Декларацію прав дитини, яка стверджує, що після розлучення дитина повинна перебувати з матір’ю, а не з батьком. Проблема полягала в тому, що цей документ ніколи не був ратифікований Україною. Пані Лутковська звернулася до Верховного Суду України, попросивши суддів не застосовувати це положення, оскільки воно є дискримінаційним. Що стосується Стамбульської конвенції, то Православна Церква виступила проти її ратифікації та жодний політик не піде проти Церкви в Україні, каже вона.
З іншого боку, Україна створила спеціальний підрозділ поліції під назвою “ПОЛІНА” для безпосереднього реагування на факти домашнього насильства. Також діє нове законодавство, яке передбачає спеціальні негативні правові наслідки для осіб, які вдаються до насильства, у ситуаціях домашнього насильства. Пані Лутковська каже, що цей новий закон є гарним текстом для застосування його судами, але поки не користується популярністю у суддів. На її думку, ця проблема викликана існуванням культурної норми, згідно з якою внутрішні сімейні проблеми повинні залишатися вдома, а не обговорюватися публічно. Про домашнє насильство не говорять. На її думку, рішенням у даному випадку має стати робота з жінками та чоловіками, яких стосується дана проблема, пояснюючи їм, що, чим більш відкритим буде суспільство щодо цього питання, тим краще держава зможе захищати людей та їхні права. “Я можу передбачити, що, коли збройний конфлікт завершиться, ми отримуватимемо велику кількість заяв про вчинення домашнього насильства як на контрольованих, так і на непідконтрольних урядові територіях, оскільки солдати, які повернуться, страждатимуть від психологічних травм. Проте звернення за психіатричною та психологічною допомогою не є звичайним явищем в Україні. Проблеми залишаться в родині”.
Завершення конфлікту наразі є пріоритетом для пані Лутковської. Думки про становище, в якому знаходиться її країна, завдають їй страждань: внутрішньо переміщені люди, ті, хто загинув під час боїв, і солдати, які продовжують захищати територіальну цілісність її країни. Але вона не дозволяє, щоб це їй заважало. “Мені важко, оскільки я знаю, що в нашій країні гарні люди, які не хочуть війни. Проте наразі відсутня політична воля, щоб припинити її. Є у нас також люди, які незаконно ув'язнені; люди, які не отримують свої пенсії протягом останніх семи років, оскільки відсутні механізми виплати цих коштів на непідконтрольних територіях: це справа, по якій я багато разів воювала з Міністерством соціальної політики. Але я сподіваюся, що одного дня ця війна буде завершена в інтересах нашого суспільства. І для мене, як юриста, важливо бути готовою до цього періоду після війни.”
Саме тому у 2017 році вона почала працювати над концепцією “перехідного правосуддя”. Йдеться про дуже специфічну сферу, адже, не зважаючи на існування значної кількості міжнародних стандартів у цій галузі, кожна країна, тим не менш, має свій особливий підхід до правосуддя, що застосовується у постконфліктний період.
Якою є її порада людям, які хочуть працювати у сфері захисту прав людини? Вони повинні розуміти, що це дуже важка сфера діяльності, зазначає пані Лутковська. “Ви не будете подобатися державі та суспільству, оскільки права людини поширюються на кожного, а не лише на людей, які є членами нашої партії або з якими ми згодні”. Вона розповідає історію про справу, яку нещодавно розпочала, представляючи інтереси української політичної партії з негативною репутацією. Вона почула чимало критики через свою позицію, але відображає ці нападки: “Право на зібрання − про яке йдеться у цій справі − є загальним правом, що належить не лише Вам чи людям, які поділяють Вашу ідеологію. Йдеться про всіх нас, і я буду захищати право на зібрання, навіть якщо я не згодна з відповідними політичними поглядами. І це один із багатьох прикладів труднощів сфери, в якій я працюю. Ви маєте бути готові захищати права людини як би там не було.”
Пані Лутковська продовжує боротьбу за ці ідеали у своїй приватній практиці, працюючи пліч-о-пліч зі своєю донькою. Коли її дитині було 16 років, пані Лутковська попросила її відвідати юридичну академію в Києві, щоб зрозуміти, чим займається адвокат, і чи їй це сподобається. “Як тільки я звільнилася з державної служби та створила власну юридичну фірму, вона прийшла працювати разом зі мною. Це чудово − мати поруч доньку, яка є професіоналом”, − каже вона. Нещодавно вони разом працювали над цікавою справою, оскаржуючи затримання особи, яку звинуватили у вбивстві. Вони виграли цю справу. Її дочка також спеціалізується на європейському праві.
На запитання про те, чи вважає вона, що надихнула свою дочку на її кар’єру, Валерія Лутковська сором’язливо посміхається та знизує плечима: “Я сподіваюся.”
Навряд чи щодо цього можуть бути якісь сумніви.
