Незламні

Освіта проти війни: Як українські викладачки за один урок назбирали для ЗСУ 125 тисяч гривень

Євгенія Татарова, директорка київського офісу школи підвищення кваліфікації вчителів англійської, на початку війни стала біженкою вдруге. Аби наблизити нашу перемогу, вона провела багатогодинний семінар з викладачками англійської мови, який зібрав $4 000. Зібрані пожертви передала Фонду Сергія Притули для українських військових. У проєкті «Незламні» Євгенія Татарова розповідає про те, як віднаходити нові сенси під час війни і як англійська мова допомагає армії. 

Двічі біженка

Мій син — це уся моя родина в Україні. Так сталося, що у 2014-му році нам довелося залишити свій дім на Сході України. Сину тоді було майже 7 років, він поклав свою руку в мою, і ми з маленькою валізою поїхали з дому від війни. Як виявилося, назавжди. Він дивився на мене своїми оченятами і не давав зупинитися. Коли я плакала вночі, прокидався і питав: “У тебе щось болить?” А я ще не могла відповісти, що душа теж може боліти.

Нам довелося ще переїжджати, я наполегливо працювала над своїм професійним зростанням як викладачка, експертка, я рахувала хвилинки, що можу провести в горизонтальному стані. На одній з конференцій у Баку мені запропонували стати керівником київського осередку школи, яка є сертифікованим підготовчим центром Кембрідж та школою підвищення викладацької майстерності для тих, хто викладає англійську. Я була постійно в русі, працювала у різних містах. Син часто супроводжував мене, був тренувальним студентом для викладачів з 15-ти країн.

25-го лютого ми все ще проводили онлайн-воркшоп, запланований раніше. Після цього три дні ми з сином провели у ванній кімнаті через постійні сирени. Коли повідомили, що закривається червона гілка київського метро, я зрозуміла, що це наш останній шанс вибратись, адже власного авто у мене немає. Ми дісталися залізничного вокзалу, сіли на перший же потяг до Львова. Оскільки у нас велика спільнота викладачів, то одна з них, запропонувала допомогу. У Львові ми провели три дні. Звісно, було не до бізнесу: я плела маскувальні сітки разом з львів`янами. Це був спосіб бути корисною та хоч якось віддячити Львову за гостинність. Потім ми переїхали до Мукачева, знову до колеги. На жаль, немає в мене в Україні жодного родича, який би дав нам прихисток. Через інших колег я дізналася про можливість прихистку у Швеції. Так я опинилася у безпеці: абсолютно незнайома мені людина дала не тільки дім, а й безумовну підтримку. Нарешті я змогла зібратися з думками про те, що я можу зробити корисного для нашої перемоги.

Допомога для України

Спочатку я працювала логістом для волонтерів, які вивозили людей з Бучі: дистанційно заповнювала необхідні документи, формувала списки. Син дивився новини про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь. І повторював: “Мам, нам пощастило…” Моє серце крається від того, що “пощастило” для наших дітей — це пощастило бути живими.

Цієї волонтерської діяльності було замало. Оскільки робота нашої київської школи викладачів стала на “стоп”, я подумала, що варто було б використати досвід проведення великих онлайн-подій для збору коштів на потреби ЗСУ. Так народилася ідея дев’ятигодинного марафону, учасниками якого були викладачі з понад 20 країн світу. Вони мали можливість проводити короткі майстер-класи, бути спікерами у прямому ефірі та у передзапису. Наш марафон був повністю безкоштовним, проте ми просили учасників зробити благодійні внески на будь-яку суму. 

9 годин поспіль у прямому етері українські викладачі ділилися досвідом, вміннями та знаннями із колегами з усіх куточків світу. Ось ці країни зробили внески на рівні освітніх установ — України, Словенії, Грузії, Бразилії, Польщі. Я наголошувала на тому, що кількість донатів та величина сум залежатимуть від того, наскільки кожному спікеру вдасться передати vibe. А він з’являється лише тоді, коли ти говориш про те, що любиш і знаєш. Результат говорить сам за себе. Ми зібрали 125 тисяч гривень — це було більше, ніж ми сподівалися отримати. Всього ми нарахували понад 800 учасників. Збір тривав ще два дні після завершення марафону. Спочатку ми хотіли передати гроші на рахунки Міноборони, але потім обрали фонд Сергія Притули, який допомагає адресно й звітує.

У анонсі заходу, запланованого на 27 березня, я написала своїм колегам:

Про теперішнє та майбутнє

Такі марафони даються дуже важко, особливо, коли їх готуєш в умовах форс-мажору, але запит на подібні заходи є і ми будемо намагатися йти далі у цьому напрямку. 

Зараз мій бізнес, київська школа — на паузі. Зрозуміло, що ми не можемо працювати безкоштовно увесь час, але наразі і брати довоєнні гроші з наших людей, що потерпають від війни — теж незручно. Тому задля того, аби діяльність нашої школи не припинялась, я планую зосередитись на допомозі в отриманні міжнародних сертифікатів для вчителів англійської мови тим з наших колег, які опинилися за кордоном і які бажають там працювати. Міжнародні сертифікати визнаються у всьому світі. Отримавши один з них, ви легко знайдете роботу де б ви не були. Зараз я веду підготовчу роботу для того, аби налагодити усі процеси.

Ми з нашою українською комьюніті також побачили, що наші колеги та учні з інших країн цікавляться тією інформацією про події в Україні, яку ми поширюємо на наших сторінках. Є запит на об’єктивну інформацію, адже російська пропаганда залишає у думаючих людей багато запитань. Відтак, ми плануємо своєрідну просвітницьку діяльність: готуємо тематичні уроки про Україну, які могли б використовувати вчителі англійської всього світу. Перший такий пробний урок розробила колега Євгенія Костенко і він мав шалений успіх, то ж маємо продовжити цю роботу всі разом.

Коло однодумців — справжній порятунок у надзвичайних ситуаціях, коли стрес зашкалює. Нехай це буде навіть дуже невелике коло, але це будуть люди, які приймають та підтримують тебе. Токсичних людей треба уникати і навіть відрізати, тому що зараз питання стоїть про виживання, в тому числі про збереження своїх психологічних ресурсів, які знадобляться вже скоро, після нашої перемоги!

Стаття підготована редакцією WoMo.ua у рамках авторського спецпроекту "Незламні" у співпраці з Представництвом «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні за підтримки Федеративної Республіки Німеччина.