1000 Днів Незламності

Освіта в умовах війни: Сила крізь сльози і втому

На початку вересня я зайшла до своїх учнів 9-го класу. Це було наше знайомство, але знала від колег: діти надзвичайно активні, у класі є читацький клуб, вони ходять разом до театру й кіно, тому курс письма для них – те, що треба. Я приготувала вправи для знайомства – невеликі письмові розминки, достатньо веселі, щоб усі відчули радість творчості. Але мої учні сиділи з утомленими очима й просто сумлінно виконували завдання. Я ніби зчитувала з їхніх облич питання: скільки ще до перерви?

Я вийшла з першого заняття абсолютно спантеличена. У коридорі натрапила на одну з учениць, яка з таким самим байдужим виразом обличчя щось обговорювала з подругою.

«До зустрічі за тиждень, – промовила я. І після секундної паузи спитала: – У вас усе добре?»

Дівчина, не сильно змінюючи виразу обличчя, відповіла: «Так, просто спати дуже хочеться. Усе через нічну тривогу».

У моїй голові миттєво склалися всі пазли. Нічна тривога. Другий урок. Підлітки. Яка школа? Яке письмо? Вони просто хочуть спати.

Я несміливо усміхнулася (як я могла забути про це!) і пішла на коротку зустріч із директоркою школи – поділитися враженнями від першого уроку й класу. Мої відкриття її геть не здивували. Вислухавши емоційну розповідь, пані Світлана (так її звати) відповіла: «Ці діти зараз такі втомлені, ніби вже травень. Але ж це лише вересень і вони щойно після канікул».

Я пишу ці рядки в той час, як у Києві знову лунає тривога. Усю ніч над столицею збивали російські шахеди. У жовтні, наприклад, був лише один день без дронів, які кошмарять нас ночами. Кожен вигадує свою систему подолання цього виклику: одразу вкладатися в коридорі, ванній чи підвалі, приготувати речі для укриття – або не зважати й керуватися принципом «прилетить – то прилетить». Звісно, це може виглядати дивно. Але ми вже майже три роки живемо під загрозами обстрілу й частих повітряних тривог. Складно йти в укриття в кожну тривогу - це б означало не могти висипатися майже ніколи. Тому деякі люди залежно від рівня загрози вирішують, чи в певну ніч в укриття чи ще якось себе убезпечувати.

Звісно, усе це впливає на наш стан. Ми не завжди розуміємо й усвідомлюємо ступінь нашої втоми й виснаження. Але про це свідчать численні дані досліджень. Наприклад, перша леді Олена Зеленська, яка опікується національною програмою ментального здоров’я «Ти як?», наводила такі цифри: понад 90% українців мають хоча б один із симптомів тривожного розладу, а 57% – у зоні ризику розвитку ментальних порушень.

Репрезентативне соціологічне дослідження вчительства 5–6-х класів, яке ми проводили спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, показало: українські вчителі втомлені (наприклад, вони мають право створювати навчальні програми, але переважно не роблять цього, а мотивувати вчителів можуть не гроші чи наявні знання, а вільний час (про це сказали 50% респондентів)); вони помічають у себе зростання тривоги, страху, суму або гніву (такі вияви помітили в себе 78% опитаних). Учителі також прагнули підвищити кваліфікацію з надання першої психологічної допомоги собі та учням (у цьому відверто зізнавалися 69,5% респондентів).

Аби якось підтримати вчительство, учнівство та батьків, у країні реалізують програми ментального здоров’я. Їх впроваджує і «Смарт освіта» за підтримки Фонду Науманна за свободу. Так, у 2023 році ми розробили програму підвищення кваліфікації «Психосоціальна підтримка для освітян».

У її основу покладено п’ятикрокову модель першого реагування, яка впроваджена в Україні в межах Універсального тренінгу з психічного здоров’я. Цей тренінг розробив проєкт «Психічне здоров’я для України» та підтримало українське МОЗ. Покроковий алгоритм першого реагування адаптовано до потреб системи освіти. Він передбачає формування у вчительок і вчителів навичок розпізнавання складнощів з психічним здоров’ям у дітей та підлітків, налагодження контакту, підтримки, а також, у разі потреби, скерування по фахову допомогу.

За цією програмою навчалися близько тисячі вчителів, які тепер можуть якісно допомогти собі, колегам та учням.

Їхні потреби в такому навчанні дуже різні. Просто уявіть, що в класі може бути дитина, чий батько, мама, брат, дідусь на фронті. Або ж дитина, яка втратила рідних. Є класи, де учні оплакують своїх однокласників – за час повномасштабного вторгнення рф вбила українських 585 дітей і поранила 1673. Учитель має вміти працювати і в такому класі, підтримувати й навчати.

Інтервальне навчання

Україна вже майже три роки забезпечує освітній процес під час широкомасштабної війни. Навчання дуже відрізняється від регіону до регіону:  усе залежить від безпекової ситуації. Учні, які живуть у найнебезпечнішій «червоній» зоні (близько до зони бойових дій, у прикордонних з рф областях) навчаються дистанційно. А буває і так, що «дистанційка» в деяких громадах триває ще з ковідних часів. Виходить, що зараз у середню ланку (5-ті класи) зайшли діти, які ніколи не бачили своїх учителів і однокласників наживо.

Учні інших областей вчаться в очному або змішаному форматах: якщо у школі є укриття, діти ходять на уроки офлайн; якщо це укриття вміщує менше людей, аніж є учнів у школі, діти вчаться в змішаному форматі (тобто частину часу дистанційно, з дому, частину – очно, у класі). У частині шкіл нема укриттів, тому і там можуть вчитися дистанційно, хоч ніби регіон далеко від фронту.

Усі учасники освітнього процесу страждають від повітряних тривог і стресу від війни. Так, коли лунає сигнал повітряної тривоги, учні й учителі мають перейти в укриття. Якщо школа має змогу продовжити навчання в укритті – вона це робить. Якщо ні – діти повертаються за парти й поновлюють навчання після того, як небезпека минула. Варто додати, що найчастіше у шкіл немає змоги організувати навчання під час повітряних тривог так, щоб кілька сотень учнів не заважали одне одному. Це вкрай складно, має бути зоноване приміщення, а підвали й укриття будували давно та не розраховували на це. Тобто учні втрачають навчальний час.

Іноді тривоги тривають декілька годин поспіль, і учні втрачають змогу опанувати програмний матеріал у школі. Відтак змушені надолужувати його вдома. Якщо це не вдається зробити, накопичуються освітні втрати. Те, що діти не отримують знань і не опановують «м’яких» навичок, призводять до втрати можливостей розвинути свої таланти й здібності. А для країни це означає погіршення людського капіталу. За оцінками Світового банку, ЄС та ООН, освітні втрати учнів з лютого 2022 року до грудня 2023 року вже становлять 5,5 млрд USD (UKRAINE Third Rapid Damage and Needs Assessment (RDNA3).

Найсуттєвіші і найзначніші втрати в тих учнів, які навчаються онлайн. Нещодавно я записувала подкаст (до речі, він теж виходить за підтримки Фонду Науманна) з одним із найкращих вчителів-біології України. Пан Руслан Шаламов є не лише співавтором усіх нових Державних стандартів України – він пише підручники й викладає у комунальній (public) школі. Серед його учнів – багато переможців олімпіад. Але пан Руслан мешкає в Харкові – на сході України. Це місто регулярно й дуже сильно обстрілює рф. Тому його учні вже три роки навчаються онлайн. Вони стійкі й сильні, хочуть вчитися й здобувати нагороди. Але пан Руслан помічає: їхній рівень однаково нижчий, аніж в однолітків, які навчаються очно.

Аби якось мінімізувати освітні втрати, в Україні впроваджують програми з їх надолуження. Але ситуація настільки складна, що зусиль держави та громадського сектора не вистачає. Єдине рішення – перемога у війні, яка забезпечить повернення до нормального навчання без повітряних тривог і безкінечних уроків онлайн.

• Кількість закладів, які функціонують (фактично надають освітні послуги):12 259 закладів загальної середньої освіти
• Кількість учнів, які навчаються у закладах загальної середньої освіти, які функціонують - 3 753 514 учнів з них: очно (у звичайному форматі): 2 198 731, змішано – 731 696, дистанційно – 491 184,ще 331 903 продовжують перебувати за кордоном, але також навчаються в Україні
• Кількість закладів, які розташовані на тимчасово окупованій території: 879

• Кількість педагогічних працівників, які працюють у закладах освіти, що функціонують: 370 948

• Кадрове забезпечення в закладах загальної середньої освіти практичними психологами та соціальними педагогами: 83% мають відповідних фахівців 

(дані Міністерства освіти і науки України станом на 1.10.2024)

• кількість пошкоджених закладів загальної середньої освіт: 1663
• кількість повністю зруйнованих закладів загальної середньої освіти: 201                

(дані Міністерства освіти і науки України станом на 10.10.2024)

Реформа під час повномасштабної війни

Ще до початку великої війни в Україні стартувала масштабна реформа середньої освіти – Нова українська школа. У 2017–2018 навчальному році всі першокласники розпочали навчання за новим Стандартом, новими підручниками, у суттєво оновлених шкільних просторах, з учителями, які пройшли спеціальні курси професійного розвитку.

У 2022 році ці учні закінчували початкову школу й переходили до базової – у 5-й клас. У цей час уже тривала повномасштабна війна, тож реформу не вдалося підготувати як слід: надрукувати й доставити підручники, підготувати вчителів, обладнати класи тощо. Усе це ускладнювалося переміщеннями учнів і їхніх родин у межах країни та закордон, постійними обстрілами українських міст і сіл, бойовими діями на фронті і скороченнями витрат на освіту. Чинний міністр освіти і науки України Оксен Лісовий неодноразово говорив: освіта є другим пріоритетом для уряду й Президента. Першим є безпека. А це означає, що максимум зусиль (зокрема й фінансових) іде на забезпечення армії та захист країни від агресора.

На третій рік повномасштабної війни ситуація з підручниками вже краща: частину вдалося надрукувати коштом державного бюджету, частину закупили донори. Але не відбулося ані якісної підготовки педагогів середньої школи, ані нормальної експертизи підручників і їх друку – усе робиться у великому цейтноті, у ситуації фінансових обмежень і загальної втоми. 

На перший погляд може здатися, що варто було б поставити реформу на «холд» і повернутися до неї в мирний час. Але це неможливо: діти вже навчалися за новим Стандартом, не можна їх просто перекинути на старий, який розрахований на 11 років навчання (згідно з реформою Нової української школи, діти вчитимуться 12 років). Реформа передбачає оновлення змісту. І, попри війну, реформа триває. І МОН, і громадські організації, і донори докладають максимум зусиль, аби впровадження реформи покращилося. Бо все це – про якість освіти та інвестиції в майбутнє. Зрештою, це про віру в Перемогу, для якої кожен робить те, що може, і там, де може, – наприклад, навчаючи дітей та підтримуючи інших.

«Доля не усміхається рабам»

Мої учні справді виявилися дуже кмітливими, розумними й проактивними. Однак щоразу на урок я приходжу з двома заготовками: 1) динамічними вправами для початку, щоб вони-таки точно прокинулися, 2) варіацією завдань для роботи в укритті. Воно нагадує дуже людний, гамірний опенспейс, де не надто комфортно працювати у звичному режимі.

Спробуйте уявити підвал із пофарбованими стінами, де довкола декількох парт щільним колом сідає клас, а поруч – ще один, далі – ще один. Але принаймні тут можна навчатися – у багатьох укриттях немає і такої розкоші. На стінах пофарбованого підвалу видніються написи: «Крим – це Україна», «Херсон, Луганськ, Донецьк – це любов». Деякі з них писали вчителі (у школі працюють, зокрема, і переселенці з тимчасово окупованих територій), деякі – учні.

На стіні навпроти кожного острівця парт і стільців – невеликі дошки, де вчителі можуть писати. Над однією з них – напис: «Доля не усміхається рабам». Нагадування усім, що за цінності треба боротися, а з несправедливістю не можна миритися.

Галина Титиш - засновниця організації «Смарт Освіта», яка вже багато років пропонує курси для вчителів та представників адміністрацій шкіл. Коли Росія вторглася в Україну, організація переорієнтувалася на онлайн-курси для учнів віком від 6 до 15 років. У 2022 році Галина Титиш була нагороджена премією Вальтера Шеєля за її відданість освіті в умовах загарбницької війни Росії проти України.