Війна в Україні

10 років окупації Криму: права людини в тіні війни

За два з половиною роки повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну на території окупованого Криму різко погіршилася ситуація у сфері прав людини. Уперше з 2016 року повернулася практика насильницьких зникнень, відбувається безпрецедентний тиск на незалежних адвокатів на фоні серйозного переслідування журналістів і правозахисників, цькування й адміністративне переслідування за проукраїнські або антивоєнні погляди, мілітаризація освіти. Усе це відбувається на тлі війни і величезної кількості воєнних злочинів на новоокупованих територіях, через що драматичне погіршення ситуації в Криму опинилося в тіні міжнародної уваги.

Насильницькі зникнення та тиск на адвокатів і правозахисників

Після окупації частини Херсонської і Запорізької областей деяких активістів і представників місцевої влади, які стали жертвами насильницьких зникнень в ході повномасштабного вторгнення Росії в Україну, вивезли в окупований Крим, де утримували в режимі incommunicado, частину – в новозбудованому СІЗО №2 Сімферополя. Наприклад, через це пройшли Сергій Цигіпа, Ірина Горобцова, Ігор Прокотовило та ще щонайменше 120 осіб, про яких вдалося зібрати інформацію правозахисникам. До затриманих місяцями не пускали адвокатів і піддавали катуванню, при цьому офіційно «влада» Криму не підтверджувала перебування цих осіб на півострові. Пізніше щодо частини з них були сфабриковані кримінальні справи, і вони отримали тривалі терміни ув’язнення.

На фоні повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Криму посилився тиск на незалежних адвокатів і правозахисників, які захищали українських і кримськотатарських політичних в’язнів та були джерелом інформації про політично мотивовані переслідування. Частина з них були піддані обшукам, затриманням, отримали штрафи та адмінарешти, — Едем Семедляєв, Назим Шейхмамбетов, Айдер Азаматов, Еміне Авамілєва, Рустем Кямілев, Абдурешит Джеппаров, Заїр Смедляєв. Трьох адвокатів позбавили статусу й можливості займатися адвокатською діяльністю — Лілю Гемеджі, Рустема Кямілева і Назима Шейхмамбетова. Такими методами адвокатів і правозахисників змусили замовкнути. На фоні драматичного зростання кількості порушень прав людини на окупованому півострові все менше охочих захищати потерпілих.

Поява громадянської журналістики як відповідь на переслідування журналістів

За 10 років окупації Криму Росія повністю знищила прояви незалежної журналістики на півострові. Звідти виїхали практично всі журналісти, 10 місцевих редакцій перемістилися на підконтрольну уряду України територію, частина із них продовжують працювати в екзилі. Сайти критично налаштованих до окупаційної влади медіа блокуються на півострові. На цьому фоні, в умовах повної інформаційної ізоляції, роль медіа на себе взяли звичайні люди, які стали висвітлювати обшуки і масові арешти, політично мотивовані судові процеси, робити фото і стріми в соціальні мережі. Так виникло унікальне для Криму явище – громадянська журналістика. Утім, громадянські журналісти (або «журналісти з народу») так само піддаються переслідуванням. 18 кримських журналістів станом на листопад 2024 року перебувають у в’язницях, з них 4 ув’язнені після повномасштабного вторгнення Росії в Україну (Ірина Данилович, Вілен Темер’янов, Рустем Османов, Азіз Азізов).

За останні два з половиною роки суттєво зросла кількість кримських політичних в’язнів – українців і кримських татар, які перебувають в місцях позбавлення волі у сфабрикованих, політично мотивованих справах у зв’язку із переслідуванням за їхню журналістську, правозахисну або громадянську активність, релігійні погляди тощо. Станом на листопад 2024 року правозахисникам відомо про понад 200 таких осіб, однак реальна кількість може бути набагато більшою. Справи розглядаються з порушенням права на справедливий суд, основними доказами в суді є показання анонімних свідків (багато з них — співробітники ФСБ РФ), досудові свідчення свідків, які потім у суді заявляють, що такі свідчення дали під тиском, і лінгвістичні експертизи розмов обвинувачених. Докази, надані стороною захисту, судді зазвичай не приймають до розгляду. Близько 50 політичних в’язнів мають проблеми зі здоров’ям та не отримують належну медичну допомогу, через що двоє із них (Джеміль Гафаров і Костянтин Ширінг) померли.

Сотні мешканців Криму піддаються переслідуванню і притягуються до адміністративної відповідальності за «дискредитацію діяльності російської армії». Часто судовим процесам передують затримання й примусові «вибачення», записані на відео й поширені в пропагандистських соціальних мережах. Кримчан, які публічно демонструють незгоду з війною Росії проти України, також переслідують. Зафіксовано ряд випадків штрафів та адміністративних арештів за виконання в Криму українських пісень.

Систематична мілітаризація дітей як частина «плану денацифікації»

Російський «план денацифікації» України по суті є планом знищення української нації, і освіта відіграє в цьому процесі одну з критично важливих ролей. 1 вересня 2022 року для шкіл Криму вийшов наказ в обов’язковому порядку провести класні години з таких тем: для учнів 1–4 класів — «Герої спецоперації»; 5–7 класів — «Друзі та вороги Російської Федерації», 8–9 класів «ЛНР», «ДНР», Крим, Херсон — це Росія». Для учнів випускних класів (10–11 класів) відбувся обов’язковий урок «Є така професія — Батьківщину захищати! Переваги контрактної служби в ЗС РФ», зміст якого має всі ознаки вербування в лави ЗС РФ. Школярів залучали до акцій на підтримку так званої спецоперації: наприклад, акція «Лист солдату», у якій брали участь діти молодших класів 6–7 років, зустрічі з російськими військовими, учасниками так званої спецоперації. Окупаційне Міністерство освіти, науки та молоді Криму опублікувало інформацію про запуск проєкту «Усе для перемоги!». Його мета — «підтримка солдат і мешканців «Донецької та Луганської народних республік». У межах проєкту діти збирали необхідні для військових підрозділів речі.

Окрім формальної освіти, окупаційна влада в Криму продовжує активно використовувати позашкільні заходи й табори. Під час змін дітей навчають правил поводження зі зброєю, відбуваються ігри-симуляції воєнних ситуацій, велика увага приділяється вихованню з дітей «справжніх патріотів Росії», готових захищати РФ зі зброєю в руках. Під час таких зборів діти проходять курс дисциплін з практичної стрільби, основ тактики та маскування, основ мінно-інженерної справи, психологічних аспектів сумісності та злагодження, орієнтування на місцевості. Систематичність проведення заходів продовжує вказувати на небезпечну тенденцію де-факто підготовки з українських дітей у Криму солдатів, які знають основи військової служби та вміють поводитися зі зброєю.

Безкарності має бути покладено край шляхом дій на міжнародному рівні

Міжнародна спільнота має діяти, щоб порушення прав людини і міжнародного права в окупованому Криму не залишалися безкарними. Адже саме безкарність протягом останнього десятиліття була причиною, чому ця сваволя триває і множиться. Важливо привертати увагу до ситуації на окупованих територіях України і висловлювати рішучий консолідований протест проти засудження політичних в’язнів за фіктивними кримінальними справами. Для того, щоб злочинці не лишалися непоміченими, необхідно продовжувати вводити персональні санкції проти осіб, причетних до репресій, у тому числі проти співробітників ФСБ, суддів, слідчих, прокурорів і т. д., а також очільників сфери освіти, які впроваджують мілітаризацію та знищують українську ідентичність. Жертви політичних репресій у Криму, їхні родини та адвокати мають відчувати підтримку, отримувати листи та знати, що вони не забуті і що багато людей у різних країнах світу, в тому числі у Німеччині, продовжують боротися за їхнє звільнення. Варто також продовжувати надавати підтримку українським правозахисним групам, включаючи місцеві кримські ініціативи, які відстежують й документують порушення прав людини, воєнні злочини і злочини проти людяності в окупованому Криму, щоб про ці факти могла дізнатися світова громадськість. Адже за всі ці 10 років окупації жодна міжнародна організація, в чий мандат входить спостереження за дотриманням прав людини – ні ООН, ні ОБСЄ, ні Рада Європи – не змогла отримати доступ до роботи на території окупованого Криму.

Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини ZMINA