Український Крим: 10 років окупації

Окупація Криму - десять років потому

Якщо мене запитають, як би я вчинив, якби міг повернути час на десять років назад, я з упевненістю відповім: "Так само!"

З початку окупації Криму 27 лютого 2014 року все життя раптово змінилося. Здавалося, що я опинився у тривалому сні і, ось прокинусь, повернуся до нормального життя. Дні стали схожими один на інший: щоденні виїзди та зустрічі з людьми, а ввечері засідання Меджлісу кримськотатарського народу[1]. Разом із правозахисниками, журналістами, волонтерами, кримськотатарськими активістами ми забезпечували доступ до українських військових частин, оскільки вони були заблоковані російськими військовими. Ми передавали їм продукти харчування, ліки, речі.

Коли до Криму почали заїжджати російські танки, моя дружина вже перебувала у пологовому будинку. Другий син народився 5 березня 2014 року. Незважаючи на те, наскільки виснажливий був день, я знав, що в сім'ї мене завжди підтримають. Говорити про те, що я був такий сміливий і ні про що не переживав, було б неправдою. Я приїжджав до дружини, залишався у неї в палаті і розповідав, що відбувалося за цей час. Для мене було дуже важливо бути поряд з нею…

Окупаційні війська викрадали та вбивали активістів

Звісно, ми розуміли, що відбуваються протизаконні дії. Коли окупанти запланували проведення «референдуму», Меджліс кримськотатарського народу першим публічно підтримав суверенітет та територіальну цілісність України. Ми закликали кримських татар та всіх жителів Криму ігнорувати незаконний плебісцит, а український парламент визнати кримських татар корінним народом України. Згідно з міжнародним правом, право на самовизначення належить корінним народам. Ми намагалися консолідувати людей, інформувати їх, як захистити себе, створили гарячу лінію і повідомляли міжнародну спільноту про реальні події та порушення прав людини в окупованому Криму. На той час окупанти розпочали застосовувати насильницькі викрадення активістів, включаючи їх вбивства.

Коли розпочалася окупація, до мене звернулися бізнесмени з питанням: "Що робити?" Я відповів, що треба пам'ятати історію. Під час окупації Криму у 1783 році ті мурзи[2], які пішли на співпрацю з Катериною ІІ, все одно були знищені. Немає їхніх багатих нащадків, немає фірм, які належать їхнім нащадкам; їхнім майном користуються інші. «Ваше завдання, – сказав я їм, – займатися своєю справою, але знати, що без вашої підтримки ми нічого не зможемо зробити.»

Звичайно ж, окупантам не подобалася моя активна діяльність, і вони шукали привід, щоб мене заарештувати. Вже у квітні я отримав від окупаційної влади перші застереження. А із силовою загрозою вперше зіткнувся 23 липня, коли повертався зі Швейцарії, де інформував міжнародну спільноту про ситуацію у Криму. На адміністративній межі з Кримом нас оточили 8 автоматників. Один, особливо зухвалий, грубив під час обшуку, кричав, щоб не розмовляли кримськотатарською мовою. Мене сильно обурило, і я різко запитав: «На якій підставі ти нас затримуєш, забороняєш спілкуватися рідною мовою? Ти що, зі злочинцем розмовляєш? У тебе що, це у статуті написано? Де твій начальник? Бачиш, я беззбройний, а ти з автоматом, ти герой, чи що?» Такої відсічі окупант не чекав, і незабаром вони пропустили нас.

Свавілля силовиків

На 14 вересня 2014 року окупантами було призначено незаконні вибори депутатів «Державної ради Республіки Крим»[3] для легітимізації окупаційної влади в Криму. Було важливо працювати на випередження. Тому ми закликали людей не брати участь у цих незаконних виборах. Одразу після «виборів», вранці 16 вересня, прийшли до мого будинку з обшуком….

«Стоп! Я вам не чиню опору. Покажіть мені документ, на підставі чого ви здійснюєте обшук. Я вам готовий надати можливість провести обшук, але я не даю гарантії за свої дії, якщо, не дай Боже, ви налякаєте моїх дітей», – так «зустрічав» я силовиків, які увірвалися о 6-й ранку в мою квартиру. Це був день народження моєї дружини, 16 вересня 2014 року. У квартирі спали сини – старшому було чотири роки, а молодшому – шість місяців. Вони знають коли приходити. Коли найбільше вразливий. У квартиру увірвалися четверо у брудному взутті, балаклавах, з автоматамита та двоє в «цивільному». 16 озброєних солдатів оточили під’їзд. Так проходив один із перших обшуків в окупованому Криму. Вони перевернули все в будинку, забрали ноутбук і комп'ютер та поїхали проводити обшук у будівлі Меджлісу кримськотатарського народу, над яким поки що майорів український прапор.

Тиск на кримських татар посилюється

Тоді ж принизливого обшуку зазнали й інші члени Меджлісу. Тиск на кримських татар почав посилюватись. Страх тільки згущувався. Боялися говорити навіть ті, у кого зникли близькі, або пізніше їх знайшли вбитими.

Останній публічний захід, який ми змогли провести в окупованому Криму, стала Загальнокримська конференція Комітету із захисту прав кримськотатарського народу 17 січня 2015 року. Незважаючи на чергові провокації, ми змогли прийняти звернення до Генерального секретаря ООН, Президентів України та Туреччини щодо становища кримських татар на півострові. 28 січня, коли я перебував у Києві, щоб розіслати ці звернення, я дізнався, що відносно мене та колег відкрито кримінальні справи за п'ятьма статтями. Правозахисники рекомендували мені не повертатися до Криму. Відтоді свою правозахисну діяльність я продовжив вести з Києва.

Найважчим для мене було дізнатися про смерть матері у 2018 та батька у 2019 роках в окупованому Криму, і не мати можливості поїхати на їхній похорон. Але на похорон приїхало близько тисячі людей з усього Криму, щоб підтримати мене, і я вдячний людям за підтримку.

Боротьба за права і свободи людини

У 2018 році окупаційні російські суди винесли рішення про мій заочний арешт і оголосили мене в розшук. Відповідно до нашої заяви, Інтерпол не включив мене до списку тих, хто розшукується, тому я вільно пересуваюсь в демократичних країнах, щоб продовжувати свою правозахисну діяльність.

Російська окупація негативно вплинула на життя багатьох людей, навіть тих, хто не був активістом, а просто хотів спокійно жити на своїй землі у своєму будинку. 60 людей загинули, 23 зазнали насильницького викрадення і їхня доля досі не відома, 185 перебувають у російських в'язницях, близько 90 тисяч людей змушені були виїхати з Криму.

Заклик до єдності проти зла

Протягом усіх цих років ми попереджали, що Путін не зупиниться, що з окупованого Криму він зробить військову базу для подальшого нападу на Україну, і це сталося у 2022 році, коли він розв'язав повномасштабну збройну агресію проти всієї України. А це десятки тисяч убитих, сотні тисяч скалічених доль, мільйони біженців.

Чи зупиниться він на Україні у разі «успіху», чи продовжить він агресію проти Європи? Запитання риторичне!

Важливо розуміти, що тільки об'єднавшись, ми зможемо протистояти злу.

[1] Меджліс кримськотатарського народу – представницький виборний орган корінного народу

[2] Мурза – вищий прошарок кримськотатарської знаті

[3] «Державна рада Республіки Крим» - незаконний парламент окупованого Криму

Наші події на тему "Війна в Європі"