Війна в Україні

Журналістика в умовах війни: становище ЗМІ в Україні

Медіа відіграють одну з визначальних ролей у демократичному соціумі. За допомогою достовірної та неупередженої інформації аудиторія може робити усвідомлений вибір і обирати шлях розвитку суспільства через інститут представницької демократії. Але для цього медіа мають бути незалежними від влади і фінансово-бізнесових угрупувань.

Сучасний етап розвитку медіа в Україні має свій чіткий початок – 24 лютого 2022 року. Щоправда, і до цього медіа мали багато проблем. Перш за все, це проблеми економічні. Вони були пов’язані із загальним кризовим станом економіки, що спричиняло низькі рекламні бюджети та недостатню платоспроможність аудиторії. Мас-медіа виявилися у повній залежності від власників, для яких вони є не джерелом прибутку, а засобом формування сприятливої громадської думки. Чимало критичних матеріалів, розміщених у медіа, є не показником свободи слова, а виконанням замовлень зі знищення конкурентів. Багато медіа є  інструментом впливу фінансово-політичних угруповань, а інтереси суспільства відходять на другий план.

Вплив війни на медіапростір

Гострою була і є проблема інформаційної відкритості. Мас-медіа, виконуючи інформаційну функцію, є водночас засобом інформування суспільства, каналом висловлення громадської думки і інструментом соціального контролю над владою та державою. Тому право на інформацію та доступ до неї мають життєво важливу цінність не лише для журналістів. Однак численні факти доводять, що між правом на інформацію та реальним доступом до неї – дедалі більша дистанція.

Ще до повномасштабного вторгнення приховування інформації стало звичайним явищем для всіх гілок влади, органів управління, чиновників, бізнесових і фінансових структур. Наразі додалися воєнні обмеження. Згідно наказу Головнокомандувача ЗСУ № 73 від 03.03.2022 р. регламентується робота журналістів під час війни. Метою наказу є забезпечення взаємодії військових з журналістами для об’єктивного інформування аудиторії, а також убезпечення держави від оприлюднення чутливої інформації, яка може завдати шкоди Україні. Позитивним моментом стало введення єдиної акредитації, яка служить пропуском в райони бойових дій. Проте з’явилася і низка обмежень для журналістів: робота на лінії фронту в супроводі пресофіцера, визначення зон для роботи з медіа, обов’язок надавати фото- і відеоматеріали на перевірку, що викликає багато питань, особливо від західних журналістів. Наразі журналісти не мають права оприлюднювати  найменування військових частин, персональні дані військових, місця їх розташування, дані про переміщення, чисельність, типи та кількість бойової техніки, зміст планів командування та бойових завдань, ефективність та способи ведення бойових дій, інформацію про втрати техніки та особового складу, результати ракетних та авіаційних ударів противника тощо.

Ризики та виклики для журналістів

Війна завжди несе смерть і страждання. За даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, станом на жовтень 2024 р. загинуло 102 журналіста: 18 медійників і медійниць загинули під час виконання професійних обов’язків; 9 є цивільними жертвами; 75 представників і представниць медіа мобілізувалися і загинули, перебуваючи у Силах оборони України. Останьою за часом жертвою є українська журналістка Вікторія Рощина, яка на початку жовтня 2024 р. померла в російському полоні. Обставини смерті журналістки наразі не відомі.

Академія Української Преси за підтримки Фонду Науманна за Свободу створила проєкт «Носії пам’яті. Журналісти, що загинули на російсько-українській війні», де розповіла біографії 46-ти медійників, які стали жертвами повномасштабного вторгнення. 

Війна призвела до падіння рівня безпеки роботи журналістів. Багато медійників було поранені під час російських атак, також відомо про ув’язнення Росією журналістів на окупованій території України. Відбувається регулярне бомбардування офісів медіа та іншої інфраструктури, особливо, телевеж на території Україні. Тривожною тенденцією є навмисні напади Росії на готелі і інші об'єкти цивільної інфраструктури, які користуються популярністю серед журналістів, внаслідок яких вони отримують поранення. Ще однією характеристикою порушень свободи медіа в Україні, є те, що вони найчастіше відбувалися в Інтернеті. Таке переважання можна частково пояснити частотою хакерських та DDoS-атак, спрямованих на ЗМІ та журналістів в Україні.

Початок повномасштабного вторгнення приніс різке зростання інформаційних потреб мешканців прифронтових і деокупованих територій. Друковані газети, а з налагодженням інтернетзв’язку і місцеві інформаційні сайти, стали ознакою стабільності та підґрунтям для прийняття усвідомлених рішень по вибору моделей поведінки. Місцеві медіа опинилися у фокусі уваги цільової аудиторії і профільних організацій, які допомагали їм знайти кошти на діяльність. Згідно дослідження Національної спілки журналістів України (НСЖУ) кожна п’ята прифронтова газета втратила доступ до приміщення або майна. Через втрату реклами відбулося різке падіння доходів, що спричинило скорочення всіх видів витрат у редакціях, у тому числі робочих місць. Також відбувається скорочення кадрового потенціалу через виїзд журналістів до інших регіонів і пошук роботи поза журналістикою.

Медіа, в тому числі друковані, переживають важкі часи. Згідно дослідження С. Чернявського «Медіаландшафт друкованих медіа в Україні» станом на 01.08.2024 року Національною радою з питань телебачення та радіомовлення було зареєстровано 1361 газет, 1519 журналів, 637 інших видів друкованих медіа. Реально ж, за даними, дослідника, на 01.01.2024 року в Україні видавалося 1174 друкованих медіа. Великою проблемою є скорочення персоналу - з 2020 по 2024 рік кількість працівників друкованих медіа скоротилася на 75% або на 42 тис. працівників. Кризовий стан призводить до закриття або перерви в роботі медіа.

З початком повномасштабного вторгнення провідні українські канали об’єдналися в телемарафон «Єдині новини» з метою інформування населення. Свої зусилля об’єднали канали медіахолдингів «1+1 Media», «Starlight Media», «Inter Media Group», «Медіа Група Україна», а також Національної суспільної телерадіокомпанії України і канал «Рада» Верховної Ради України. Компанії вели мовлення з проміжком 5-6 годин.

Поступово телемарафон втратив рейтинги і почав вважатися своєрідною формою цензури. У серпні 2024 р. опитування Центру Розумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва показало, що більшість населення (50,6%) вважає, що формат телемарафону втратив свою актуальністі. У квітні 2024 р. телемарафон «Єдині новини» попав до звіту Державного департаменту США про порушення прав людини. Було відмічено, що це «безпрецедентний рівень контролю над телевізійними новинами в прайм-тайм». Також повідомлялося про тиск з боку Офісу президента.

Зміни в медіаспоживанні

Під час війни суттєво змінилася джерела отримання новин українцями. Згідно дослідження Інтерньюз Нетворк (2024), тільки чверть українців отримують новини з  телебачення. 6 % українців користуються для отримання новин радіомовленням. Приблизно п’ята частина українців споживає новини на національних інтернет-сайтах. Більшість української аудиторії у якості джерела новин надає перевагу Телеграм-каналам (41 %). Також доволі популярним є Ютюб (12 %), Фейсбук (9 %) та Вайбер (7 %).

Щодо довіри, то у 2024 році українці найбільше довіряють соціальним мережам (47,3%), інтернету без соціальних мереж (43%) і телебаченню (34,1%). У 2024 році українці стали менше довіряти всім джерелам інформації, а кільксть  людей, які не довіряють жодному джерелу інформації, зростає (15,2%).

Зміни в медіаспоживанні під час війни зафіксував і моніторинг USAID IREX Vibrant Information Barometer. Люди частіше віддають перевагу "швидким новинам" - коротким повідомленням  і відеоформатам. Україна зберегла плюралістичний і різноманітний медіаландшафт, який адаптувався до умов воєнного часу. Однак телемарафон "Єдині новини", який часто ігнорує незручні для влади теми, порушує баланс, так само як і бюджетне фінансування зростаючої кількості державних каналів. Українці все частіше звертаються до соціальних мереж, особливо анонімних Telegram-каналів з неперевіреною інформацією та простором для прокремлівських наративів.

А відтак гостро стоїть проблема формування критичного мислення, інформаційної безпеки та цифрової гігієни. Рівень медіаграмотності та цифрової безпеки серед українців все ще недостатній для забезпечення стійкості. У гібридній війни Росія широко використовує дезінформаційні та пропагандистські інструменти, тому здатність населення розпізнавати дезінформацію, навички перевірки змісту повідомлень набувають критичного значення.

За даними досліджень Детектора медіа, рівень загального індексу медіаграмотності в Україні у 2023 р. склав 76%. Порівняна більшість людей вважають, що медіа працюють не в інтересах держави (25%) чи суспільства в цілому (12%), а своїх власників (30%). Половина населення України  підтримують критику влади в медіа. 76% підтримують важливість існування суспільних медіа, як є незалежними від держави та власників. Українці – активні споживачі інтернету, лише 6% його не використовує, а 91% звертаються до інтернету щодня або майже щодня. За час війни закономірно зросла значущість проблеми дезінформації для аудиторії, високим є рівень чутливості до спотвореного контенту. Стає звичним перевіряти інформацію.

Що буде далі?

Від початку війни українським журналістам довелося зробити важкий вибір. Як працювати далі? Чи не допомагає критика влади під час війни ворогу? Але loyalty journalism не знайшов масштабного відгуку серед українських журналістів, які продовжили професійну роботу з розслідування зловживань і корупційних оборудок. Слід згадати розслідування «Дзеркала тижня» на початку війни щодо зловживань у системі постачання зброї, пізніше були оприлюднені численні розслідування журналістів Bihus.Info. Ця діяльність викликала спроби приборкати журналістів, відомо про стеження і прослуховування журналістів з боку СБУ. У жовтні 2024 р. редакція видання “Українська правда” заявила про системний тиск Офісу Президента на видання і окремих журналістів. Це виражалося у блокуванні спілкування журналістів з владою, обмеження участі в офіційних заходах, тиск на рекламодавців. Пізніше про такий же тиск заявило “Дзеркало тижня”.

З початком війни журналісти стали більш критично ставитися до дійсності. Цікаві дані містить дослідження Центру прав людини ZMINA, яке порівнює дані січня 2023 р. з червнем 2019 р. Оцінка стану свободи слова погіршилася з 7,6 до 6,4 балів за 10-бальною шкалою. Тобто, з одного боку, можна констатувати значне погіршення ситуації, але, з іншого, стан свободи слова в Україні все одно оцінюється як достатньо високий не зважаючи на обмеження, пов’язані з війною.

Обмеження свободи слова, перш за все зазначені українськими медійникам, це: відмова чиновників надавати інформацію, цензурування та заборона розповсюдження інформації, відмова в акредитації. Щодо цензури, яка прямо заборонена ч. 2 ст. 15 Конституції України, то під час війни права та свободи людини можуть бути обмежені, але все одно в демократичній державі такі обмеження мають бути обґрунтовані. 26 % журналістів вважають, що цензура в Україні має системний характер, 38 % – що вона є в окремих медіа, а 31 % – що це поодинокі випадки. Основні  джерела цензури – органи влади, власники медіа, а також самоцензура. Війна обумовила те, що значна частина журналістів (40 %) вірить у необхідність обмеженої цензури, приблизно стільки ж вважають, що існують теми, які не можна висвітлювати.

Професор Валерій Іванов, доктор філологічних наук, президент Академії Української преси